studiomid's video:

Нещодавно принесли мені для оцифровки концерт аматорських колективів, який відбувся у невеличкому селі Довпотові, Кавлуського району.Видалось символічним те, що приурочений він був 20-й річниці проголошення Незалежності України.Слово "проголошення" я вжив не випадково, але мова не про інше. Завжди, коли бачу такі заходи,- дивуюсь, що є ще "ентуазісти", які організовують і беруть у них участь. Бо, спілкуючись із людьми, які за своїми посадовими обов"язками займаються такого роду діяльністю, знаю: вся ця народність, якщо не з під палки, то вже точно не за державної підтримки. Концерти, які мали б пашіти народною веселістю, колоритністю, гумором іншими ознаками української самобутності, проходять в сірій подобі радянських часів. Особливо це відчувається у сільських клубах, або, так званих, Народних домах. Я вже не кажу про їх технічну бідність: сцена в мороці, оформлення - кілька надувних кульок. Але це і не довно. Всім відомо, що на культуру в Україні держбюджет виділяє мізер. Тож і на яскравість і розмаїття таких концертів розраховувати не доводиться. І хоча у декларованих віршах ще жевріє надія на краще майбутнє, дозволю собі передбачити,- ще якихось кілька років і такі "культурологічні" заходи можна буде подивитись, хіба що, у відеозапису. Така убогість на фоні різноманітних шоу з багатомільйонними бюджетами, які щодня демонструють нам українські телеканали, виглядає ще разючіше. Думається, саме цей контраст гнітюче впливає на самопочуття не тільки глядачів у залі, але й самих сільських артистів. Але мова навіть не про це. Подивіться, а головне послухайте, в якій атмосфері проходять такі заходи: в залі шум, гам, дитячий вереск, біганина, крики... Дивуюсь батькам, діти яких невгамовно бігають та викрикають, а від них жодної реакції. Дивуюсь і організаторам, які навіть не намагаються зупинити цей розгардіяж. Уявляю собі як почувють себе в таких умовах виступаючі аматори. і щиро їм співчуваю. Зрештою, не треба уявляти,- досить подивитись і послухати ...